Правила та КУпАП

Правила викладені у редакції Постанови Кабінету міністрів України №572 від 8 жовтня 1992 року із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №316 від 17.05.1994, №588 від 31.07.1995, №45 від 24.01.2006 та №5 від 14.01.2009.

  1. Ці Правила визначають порядок користування приміщеннями житлових будинків.
  2. Користування приміщеннями житлових будинків здійснюється згідно з свідоцтвом на право власності або договором найму (оренди).
  3. Використовувати житлові приміщення для провадження господарської діяльності промислового характеру заборонено.
  4. Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на:
    • своєчасне отримання житлово-комунальних послуг належної якості згідно із законодавством;
    • відшкодування збитків, завданих їх майну та/або приміщенням, шкоди, заподіяної їх життю чи здоров’ю внаслідок незадовільного утримання будинку або ненадання чи надання не в повному обсязі послуг, відповідно до законодавства;
    • переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
  5. Власник квартири має право за погодженням з членами сім’ї здавати внайм (в оренду) квартиру або кімнату квартири та укладати інші договори відповідно до законодавства. Користування наймачем (орендарем) квартири (кімнати) здійснюється згідно з договором найму (оренди).
  6. З метою виконання функцій із забезпечення утримання та використання власного, неподільного і загального майна власники квартир можуть утворювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до законодавства.
  7. Власник та наймач (орендар) квартири зобов’язаний:
    • укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору;
    • оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом;
    • дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг, пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил;
    • проводити за власні кошти ремонт квартири (наймач (орендар) – згідно з договором найму (оренди);
    • використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання;
    • не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян;
    • дотримуватися правил утримання тварин у домашніх умовах; утримувати тварин у квартирі, де проживають співвласники або наймачі (орендарі), за погодженням з ними;
    • не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому.
  8. Ремонт квартири, викликаний проведенням ремонту житлового будинку, встановленням додаткового обладнання або іншими причинами, не залежними від власника, наймача (орендаря) квартири, здійснюється власником будинку.
  9. У приміщеннях житлових будинків заборонено:
    • зберігати вибухонебезпечні чи екологічно шкідливі речовини і предмети;
    • голосно співати і кричати, користуватися звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму з двадцять другої до восьмої години;
    • проводити у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні цілодобово, ремонтні роботи, що супроводжуються шумом. Власник, наймач (орендар) приміщення, в якому передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Рівень шуму, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм;
    • утримувати на балконах і лоджіях тварин, зокрема птицю, і бджіл;
  10. Мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі):
    • мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням;
    • можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу;
    • встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання;
    • розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг.
  11. У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:
    • за електроенергію при загальному лічильнику – пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);
    • за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень – за чисельністю членів сім’ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць;
    • за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій – за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).
  12. Власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством.
  13. Балансоутримувач житлового будинку або уповноважена ним особа несе відповідальність перед власником, наймачем (орендарем) приміщення житлового будинку в разі:
    • ненадання або надання не в повному обсязі послуг, що призвело до збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров’ю, – шляхом відшкодування збитків;
    • зниження якісних показників послуг, порушення встановлених договором строків усунення несправностей або перевищення допустимих перерв у наданні послуг – шляхом зменшення розміру плати та виплати споживачеві компенсації в розмірі, встановленому законодавством.
  14. Спори, що виникають під час користування приміщеннями житлових будинків, розв’язуються шляхом проведення переговорів між учасниками спору або у судовому порядку.

 


Положення КУпАП


Стаття 1751. Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях

Куріння тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради, – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, – тягне за собою накладення штрафу від п’яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пояснення

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров’я, забезпечення пожежної безпеки та громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у курінні тютюнових виробів у місцях, де це заборонено законом, а також в інших місцях, визначених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Куріння тютюнових виробів – це дії, що призводять до згорання тютюнових виробів, у результаті чого утворюється тютюновий дим, який виділяється в повітря та вдихається особою, яка їх курить. До місць, в яких заборонено куріння, Законом України «Про заходи Щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення» від 22.09.2005 p. № 2899-IV віднесено робочі місця та громадські місця, за винятком спеціально для цього відведених місць. Власник або уповноважені ним особи, чи орендарі відповідних споруд, окремих приміщень зобов’язані відвести спеціальні місця для куріння, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдають здоров’ю людини куріння тютюнових виробів чи інші способи їх вживання. Законом можуть встановлюватися й інші обмеження щодо місць вживання тютюнових виробів. У громадських місцях для осіб, які не курять, відводиться не менше ніж 50% площі цих громадських місць, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на цю територію.

Визначення громадського місця див. коментар до ст. 173. Під робочим місцем необхідно розуміти місце постійного або тимчасового перебування працівника в процесі трудової діяльності. Постійне робоче місце – місце, на якому працівник перебуває більшу частину робочого часу (більше 50% або більше 2 годин безперервно). Якщо робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся Робоча зона, яка визначається як простір, обмежений заввишки до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників. Непостійне робоче місце — місце, на якому працівник перебуває меншу частину (менше 50% або менше 2 годин безперервно) свого робочого часу (Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики від 01.09.1992 р. № 41).

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

 

Стаття 178. Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді

Розпивання спиртних напоїв на вулицях, на стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту та в інших громадських місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж спиртних напоїв на розлив дозволений виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, або поява в громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення, – тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появу в громадських місцях у п’яному вигляді, – тягнуть за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а у виняткових випадках, якщо за обставинами справи і з урахуванням особи порушника застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях і появі в громадських місцях у п’яному вигляді. Визначення поняття громадське місце дається у коментарі до ст. 173.

Об’єктивна сторона діяння «розпивання спиртних напоїв у громадських місцях» полягає виключно в активних діях з вживання спиртних напоїв. Протиправним є розпивання будь-яких спиртних напоїв горілки, коньяку, вин, самогону чи інших алкогольних напоїв домашнього виготовлення. Що стосується розпивання у громадських місцях одеколонів, лосьйонів, політури та інших одурманюючих рідин на спиртовій основі, то такі дії також слід розцінювати як адміністративний проступок. Досягнення стану алкогольного сп’яніння є не обов’язковим, оскільки достатньо одного факту їх розпивання в місцях, спеціально не встановлених для цих цілей. Сутність поняття «розпивання» охоплює не тільки сам факт вживання спиртного напою, але й дії, що передують йому (наприклад, розливання спиртного напою в стакани).

Іншим видом дій, які утворюють об’єктивну сторону цього правопорушення, є поява в громадських місцях у нетверезому стані, що ображає людську гідність і громадську мораль, під якою необхідно розуміти: поведінку особи у стані сп’яніння, яка явно порушує загальновизнані норми (непристойні висловлювання або жести, грубі вигуки, нав’язливе ставлення до громадян тощо); коли порушник має непристойний зовнішній вигляд, що викликає відразу (брудний, мокрий, розстебнутий одяг тощо); через сп’яніння особа повністю чи значною мірою втратила орієнтування (безцільно стоїть чи безцільно пересувається з місця на місце, у неї порушена координація рухів, звідси – нестійкість, хитка хода); п’яний повністю безпорадний (у непритомному стані). До того ж не має значення вид ужитого напою, що містив алкогольну складову (це може бути пиво або інший слабоалкогольний напій), які не віднесені до спиртних напоїв та розпивання яких у громадських місцях не заборонено.

Не можна притягувати до адміністративної відповідальності тільки за сам факт появи у п’яному вигляді у громадському місці, якщо поведінка особи при цьому є пристойною.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі прямого або непрямого умислу.

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років.

 

Стаття 182. Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях

Порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях –

тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і накладення штрафу на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, –

тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші або без такої і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші.

Пояснення

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у порушенні вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.12.1994 р. № 4004-ХІІ органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні будь-яких видів діяльності з метою відвернення і зменшення шкідливого впливу на здоров’я населення шуму зобов’язані: здійснювати відповідні організаційні, господарські, технічні, технологічні, архітектурно-будівельні та інші заходи щодо попередження утворення та зниження шуму до рівнів, установлених санітарними нормами; забезпечувати під час роботи закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу, культури, при проведенні концертів, дискотек, масових святкових і розважальних заходів тощо рівні звучання звуковідтворювальної апаратури та музичних інструментів у приміщеннях і на відкритих майданчиках, а також рівні шуму в прилеглих до них жилих і громадських будівлях, що не перевищують рівнів, установлених санітарними нормами; вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, в таких приміщеннях і на таких територіях (захищені об’єкти):

  1. жилих будинків і прибудинкових територіях;
  2. лікувальних, санаторно-курортних закладів, будинків-інтернатів, закладів освіти, культури;
  3. готелів і гуртожитків;
  4. розташованих у межах населених пунктів закладів громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування, розважального та грального бізнесу;
  5. інших будівель і споруд, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди;
  6. парків, скверів, зон відпочинку, розташованих на території мікрорайонів і груп житлових будинків.

Шум на захищених об’єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби.

У нічний час, із двадцять другої до восьмої години, на захищених об’єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів.

Проведення на захищених об’єктах ремонтних робіт, що супроводжуються шумом, забороняється у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні – цілодобово. Власник або орендар приміщень, у яких передбачається проведення ремонтних робіт, зобов’язаний повідомити мешканців прилеглих квартир про початок зазначених робіт. За згодою мешканців усіх прилеглих квартир ремонтні та будівельні роботи можуть проводитися також у святкові та неробочі дні. Шум, що утворюється під час проведення будівельних робіт, не повинен перевищувати санітарних норм цілодобово.

Передбачені частинами 2, 3 та 4 цієї статті вимоги щодо додержання тиші та обмежень певних видів діяльності, що супроводжуються шумом, не поширюються на випадки:

  1. здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;
  2. здійснення в закритих приміщеннях будь-яких видів діяльності, що супроводжуються шумом, за умов, що виключають проникнення шуму за межі таких приміщень;
  3. попередження та(або) ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій;
  4. надання невідкладної допомоги, попередження або припинення правопорушень;
  5. попередження крадіжок, пожеж, а також виконання завдань цивільної оборони;
  6. проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування;
  7. роботи обладнання і механізмів, що забезпечують життєдіяльність жилих і громадських будівель, за умов ужиття невідкладних заходів щодо максимального обмеження проникнення шуму в прилеглі приміщення, в яких постійно чи тимчасово перебувають люди;
  8. відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань;
  9. випускання салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонений час за погодженням із уповноваженим органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Сільські, селищні, міські ради затверджують правила додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, якими з урахуванням особливостей окремих територій (курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні, заповідні тощо) установлюються заборони та обмеження щодо певних видів діяльності, що супроводжуються утворенням шуму, а також установлюється порядок проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, встановлених законом, забезпечують контроль за додержанням керівниками та посадовими особами підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також громадянами санітарного та екологічного законодавства, правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях, інших нормативно-правових актів у сфері захисту населення від шкідливого впливу шуму, неіонізуючих випромінювань та інших фізичних факторів

У ст. 13 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 р. № 2707-ХІІ зазначено, що дозволи на гранично допустимі рівні шуму, що утворюється стаціонарними джерелами, зокрема під час роботи машин, механізмів, обладнання, інструментів, а також користування звуковідтворювальною апаратурою та музичними інструментами у концертних і танцювальних запах та на відкритих майданчиках, у театрах і кінотеатрах, дискотеках, казино, інших закладах розважального та грального бізнесу і культури, музичних закладах освіти, у ресторанах, кафе, барах, інших закладах громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування тощо, видаються в порядку, встановленому цим Законом. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на стан атмосферного повітря і здоров’я людини.

Шум – це рівень звуку, який змінюється в часі. Припустимі рівні шуму, що проникає в приміщення житлових і громадських будинків від зовнішніх і внутрішніх джерел, і припустимі рівні шуму на території житлової забудови визначаються санітарними нормами припустимого шуму в приміщеннях жилих і громадських будівель та на території житлової забудови.

Санітарні норми не поширюються на приміщення спеціального призначення (радіо-, теле-, кіностудії, зали театрів і кінотеатрів, концертні і спортивні зали й ін.).

Санітарні норми є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами й організаціями, що проектують, будують і експлуатують житлові, громадські будинки і промислові підприємства, розробляють проекти планування, забудови і реконструкції міст та інших населених пунктів, житлових районів, мікрорайонів, кварталів, а також організаціями, що проектують, виготовляють транспортні засоби, технологічні устаткування промислових, енергетичних і комунально-побутових підприємств і установок, інженерне устаткування будинків і побутові прилади.

Місцем вчинення правопорушення є населені пункти та громадські місця. Населеним пунктом є міста, селища міського типу, населені пункти сільської місцевості.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення можуть бути громадяни та посадові особи.

 

Стаття 183. Завідомо неправдивий виклик спеціальних служб

Завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб –

тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пояснення

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, міліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, міліція, швидка медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. Виклик, як правило, робиться по телефону, який знаходиться на вулиці. Однак слід зазначити, що спосіб виклику значення немає.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби

Суб’єктом правопорушення може бути особа, якій виповнилося 16 років. Досить поширеними останнім часом стали дзвінки неповнолітніх про так зване «замінування» навчальних закладів, що призводить, з одного боку, до зриву навчального процесу на певний період, з другого – виїзд міліції на ці випадки пов’язаний із значними фінансовими витратами. Однак інформування населення про притягнення до відповідальності неповнолітніх за такі вчинки та про кошти, які будуть зобов’язані сплатити батьки неповнолітніх дещо знизили рівень цих правопорушень. Крім того, збільшилася можливість оперативного реагування міліції на такі виклики, які у 80% випадків закінчуються встановленням особи, яка вчинила таке правопорушення.